Розповідь про життя Домініка Войома

Домінік, худий, мускулистий шість футів два дюйми, завжди одягнений у темно-синій берет, у п’ятдесят чотири роки дізнався, що помирає від неоперабельного раку. З дозволу громади він переїхав до бідного кварталу в Парижі і влаштувався нічним сторожем у заводі. Повертаючись додому щоранку о 8.00, він йшов прямо до невеликого парку навпроти того місця, де він жив, і сідав на дерев’яну лавку. Навколо парку гуляли маргінальні люди – бродяги, алкаши. «Було» — брудні старі, які дивилися на дівчат, що проходили повз.

Домінік ніколи не критикував, не лаяв і не дорікав їм. Він сміявся, розповідав історії, ділився своїми цукерками, приймав їх такими, якими вони були. Проживши так довго за межами внутрішнього святилища, він виділяв спокій, безтурботне почуття самозабезпеченості та гостинність серця, які змушували цинічних молодих людей і переможених старих тягнутися до нього, як бекон до яєць. Його просте свідчення полягало в тому, що він без запитань приймав інших такими, якими вони є, і дозволяв їм почувати себе як вдома в його серці. Домінік була найбільш неосудною людиною, яку я коли-небудь знав. Він любив серцем Ісуса Христа.

Одного разу, коли група відмовників попросила його розповісти про себе, Домінік дав їм мініатюру опису свого життя. Тоді він сказав їм із тихим переконанням, що Бог любить їх ніжно й уперто, що Ісус прийшов за відкинутими й вигнанцями, як і вони самі. Його свідчення було достовірним, бо Слово втілилося в його кістки. «Латероне старожил» сказав: «Брудні жарти, вульгарна лексика та знущання до дівчат просто припинилися».

Одного ранку Домінік не з’явився на своїй лавці в парку. Чоловіки занепокоїлися. Через кілька годин його знайшли мертвим на підлозі своєї квартири з холодною водою. Він помер у невідомості паризьких нетрів.

"

Домінік Войом ніколи не намагався справити враження на когось, ніколи не замислювався, чи було його життя корисним, чи його свідчення значущим. Він ніколи не відчував, що має зробити щось велике для Бога. Він вів щоденник. Його знайшли невдовзі після його смерті в шухляді тумбочки біля його ліжка. Його останній запис звучав так: «Все, що не є любов’ю Бога, для мене не має значення». Я можу по правді сказати, що мене нічого не цікавить, крім Божої любові, яка є в Христі Ісусі. Якщо цього хоче Бог, моє життя буде корисним через моє слово і свідчення. Якщо він цього захоче, моє життя принесе плоди через мої молитви та жертви. Але корисність мого життя — це його турбота, а не моя. Було б непристойно з мене хвилюватися про це.

У Домінік Войом я побачив реальність життя, яке прожито виключно для Бога та для інших. Після цілонічного молитовного чування його друзів його поховали в неприкрашеному сосновому ящику на задньому дворі будинку Маленьких Братів у Сент-Ремі. Простий дерев’яний хрест над його могилою з написом «Домінік Войом, свідок Ісуса Христа» сказав усе. На його похорон зібралися понад сім тисяч людей з усієї Європи.

В очах Домініка паризькі нетрі стали святим місцем, а не просто місіонерським полем, а святилищем, населеним розбитими людьми, чиє звичайне життя нагадувало йому Ісуса Христа.